«Шлях захисника: від фронту до служіння громаді»
«Шлях захисника: від фронту до служіння громаді»
Житель селища Лужани, Мамаївської територіальної громади, заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Микола Бучацький — людина, яка пройшла війну не лише дорогами фронту, а й крізь власне серце.
Його шлях захисника розпочався ще у часи АТО. А 24 лютого 2022 року він без вагань зібрав рюкзак, попрощався з рідними та повернувся у військо. Як і тисячі українців, став на захист держави — не за наказом, а за покликом совісті.
За плечима — важкі бойові дороги: Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донеччина. Штурми, звільнення населених пунктів, постійна небезпека і виснаження… Там, де вирішувалася доля країни, він був разом із побратимами.
Більшість служби Микола Бучацький провів оператором автоматичного гранатомета АГС-17. Йому не раз пропонували підвищення та офіцерське звання, але він відмовлявся. Каже просто: хотів бути там, де найбільше потрібен — поруч із хлопцями, на позиціях.
Микола Володимирович бачив, як змінюється війна. Якщо на початку була надія на швидші маневри й більше можливостей для руху, то згодом усе стало інакше. Дрони, постійна загроза з неба, складність навіть елементарних речей — зайти чи вийти з позиції. Інколи бійці залишалися там по кілька тижнів, тримаючи оборону на межі людських можливостей.
Та найболючіше — це втрати. Війна забирає найкращих. Вона не питає, чи готовий ти прощатися…
У родині Миколи Бучацького війна теж залишила глибокий слід. Загинув племінник — молодий, сильний, сповнений життя, який служив оператором БпЛА і навчався у Великій Британії. Йому було лише 20… Брат, який також стояв на захисті країни, через стан здоров’я змушений був залишити службу.
І навіть у короткі миті відпустки війна не відпускала. Замість спокою — тривога, замість відпочинку — прощання з полеглими Героями. Бо тил — це теж частина війни.
Після досягнення 60-річного віку Микола Володимирович завершив військову службу та повернувся до роботи в рідній громаді. Сьогодні він знову служить людям — на посаді заступника сільського голови Мамаївської громади.
Але, як сам каже, до мирного життя він так і не повернувся.
Бо війна не закінчується, коли знімаєш форму. Вона живе у спогадах, у втраті побратимів, у нездійснених мріях про зустрічі після перемоги… Вона — у серці.
Його історія — це не лише про службу. Це про силу духу, відповідальність і глибоку любов до України.
Ми щиро пишаємося, що в нашій громаді є такі люди — віддані, мужні та справжні. Пишаємося Миколою Володимировичем Бучацьким як жителем громади та як нашим колегою.
